Жінки на риболовлі
Історично у свідомості чоловіка склалося, що він глава сім'ї, годувальник і добувач. Жінки були берегинями сімейного вогнища і займалися збиранням їстівних плодів, коріння і трав. Через тисячоліття багато що змінилося: жінки на рівних беруть участь у громадському, трудовому та політичному житті.
Для більшості населення риболовля та полювання перестали бути засобом до існування і перетворилися на одне з найцікавіших захоплень. Але все ж більшість людей, які взяли в руки рушницю і вудку, - це чоловіки. Жінок ми частіше бачимо з ягідним туеском, грибним кошиком або з букетиком польових квітів. Наші милі берегині родинного вогнища, збирання і прикрашання житла з давніх часів залишаються вашою життєвою долею. Жінкам суспільство дало образливе найменування "слабка стать". Напевно, це придумали чоловіки, щоб піднести себе над "слабкими жінками".
Але в кожній справі є винятки. Дедалі частіше ми зустрічаємо жінок і з рушницею, і з вудкою в лісах і на річках: їм набридло "збиральництво і прикрашення", вони пробують себе в "видобутку", їм цікаві екстремальні подорожі, трофейне полювання і риболовля, спілкування з дикою природою, але через особливу жіночу логіку роблять вони все трохи інакше, якось витонченіше...
Отже, жінки на риболовлі. Я б розділив їх на три категорії, навіть на чотири. Перші - це молоді мами-"дачниці" з уже підрослими і зміцнілими дітьми-школярами, які приїжджають на канікули в провінційні містечка і села. Діти, які виросли "на асфальті" міських вулиць, бачать сільських хлопчиків і дівчаток із вудками на річці і починають нити, що теж хочуть ловити рибу. Звісно, це дитячий каприз, але щоб задовольнити запити улюбленого чада, та й самим відпочити від городів, мами героїчно погоджуються йти на річку. Для цього беруть вони вудку, простеньку, примітивну. Вудилище, волосінь, поплавок, грузило, гачок, без усяких котушок і кілець. Для них усе це складно. Якщо снасті не виявилося, разом із дитиною йдуть у магазин і купують уже оснащену вудку. Гидливо копають черв'яків, бо інших насадок вони не знають, але чули, що риба клює на хробака. Обов'язково беруть трилітровий бідон або відерце (діти мають бачити живу рибу), стільчики, парасольку від сонця і багато іншого потрібного. Йдуть на берег річки або ставка до тих самих сільських хлопчаків, уважно придивляються і намагаються повторювати їхні прийоми лову.
Невмілі закидання, спроби зрозуміти сигнали поплавка і навіть перша спіймана риба. Зазвичай це уклейка, йорж, окунь або обережний карась, але перша рибка, окресливши в повітрі півколо, б'ється на березі. Скільки радості в дитини, не менше в мами! Плескання в долоні, наче оплески улюбленій мамі, яка на очах дитини наче чарівниця чи добра фея зробила диво. Дитина скаче від захвату і вже хоче сама зловити таку рибу. Нещасний карась одразу ж вирушає в бідон, його довго роздивляються, адже вперше бачать це диво, і тепер улюблене чадо з вудкою в руці уважно дивиться на поплавок. А мама-рибалка дає поради та вчить ловити.
До кінця риболовлі вони спіймають 5-6 карасів, буде багато радості, саме тієї непідробної радості, яку і нам, дорослим, дарує і спілкування з природою, і сама рибна ловля.
Карасів, звісно, випустять назад у ставок. У дітей сильніше виражене почуття співчуття до всього живого, але улюблене чадо може захотіти показати свій улов друзям по вулиці, і тоді доля улову очевидна. Бабуся може навіть їх підсмажити для онука, закріпивши в ньому почуття поваги до себе, почуття "добувача".
Потім вони щодня ходитимуть на риболовлю, вивчатимуть околиці ставка, познайомляться з іншими представниками підводного і надводного світу: жабами, водомірками, бабками, метеликами... У вересні, коли дитина напише твір на тему "Як я провів літо", риболовля на ставку буде описана найдокладнішим чином.
Можливо, мама захопиться рибним ловом і вудка не пропаде дарма, не буде подарована сусідському хлопчику, а знайде собі гідне місце в будинку.
Друга категорія жінок-рибалок ширша. Їх набагато більше, вони вже пройшли стадію "умілих молодих мам", багато хто вийшов з неї. Інші прийшли в риболовлю через велику любов до власного чоловіка. До чоловіка-рибалки, без якого вони не можуть прожити й дня. Спочатку вони були простими споглядачами цього дійства, а згодом і самі взяли до рук вудку та теж упіймали рибу. Риболовля не може не запасти в чутливу душу жінки, і вони стають дружинами-рибалками. Якщо риболовля все ж таки не захоплює, то вони однаково залишаються споглядачами та любителями природи, не полишаючи супутників життя ні в спеку, ні в холод, допомагаючи якщо не ділом, то хоча б співчуттям.
Іноді кажуть: "Вислухай жінку і зроби навпаки". І справді, якщо вона стоїть поруч і шепоче на вухо: "Клює, тягни, а то пізно буде", зроби паузу, дочекайся вірного клювання - адже супутниця твоя просто споглядач. Але, на жаль, таких мало. Тепер жінки з вудкою в руках намагаються довести, що на рівних із чоловіками можуть займатися непростою справою, якою є рибна ловля. Вони вже знаються на насадках і підгодовуваннях (особливо на крупах), знають, як недоварювати горох, картоплю і каші, "щоб сиділи на гачку". Не бояться "противних черв'яків", а озброївшись сачком, спритно ловлять коників. Самі можуть оснастити вудки, підібрати грузила, налаштувати поплавці і міцно прив'язати особливим вузлом гачки.
Зазвичай почавши з простої поплавцевої вудки, потім пробують себе в лові спінінгом, і прогрес буває очевидним, а незабаром уміло поводяться з цією, я б сказав, складною для жінок снастю. Також бувають незамінними партнерами в лові на перетяжку, маючи велике терпіння, старанність і навіть уміння маскуватися на березі. Претензії до одягу залишаються вдома; штани, штормівка, чоботи - часом лише кокетливий капелюх видає приналежність рибалки до слабкої статі. Жінки часто стають володарями великих, а іноді трофейних екземплярів, і риба для них не просто риба, це вже продукт харчування, тому й готують з неї вишукані страви.
Якщо у чоловіків на рибалці все закінчується простою юшкою, часом навіть із непочищеної риби (ну, для різноманітності та ритуалу наллють у казанок 50 грамів горілки та погасять головешку "для димку"), то жінки підходять до приготування рибних страв з великою фантазією. Тут уже не просто "карасі, смажені в сметані", а "карасі під грибним французьким соусом", не просто "юшка з миня", а "юшка з миня в іншій манері", а потім і "щука по-польськи", і "щука по-італійськи", і "форель, тушкована з мадерою та раковою олією".
Знаю кількох жінок, які заради риболовлі та коханих чоловіків навчилися водити автомобіль, щоб благовірний після вдалого лову міг у компанії друзів пропустити чарочку-другу. Тверезий водій завжди з тобою. У поїздках на недалекі відстані вони освоїли велосипед, а у важких місцях пройтися пішки не вважають для себе негожим. Риболовля загартувала і тіло, і душу і взагалі стала сенсом життя.
Усіх їх можна порівняти з дорогоцінними самоцвітами, кожен з яких виблискує гранями по-різному, але ніби в оправах своїх чоловіків. Адже в повсякденному житті вони залишаються тими ж жінками - і в домашньому господарстві, і на роботі, і ніщо жіноче їм не чуже. Тільки крім модних глянцевих журналів вони ще переглядають і читають мисливські та рибальські, та по телевізору, крім серіалів "про вірність і любов", дивляться рибальські сюжети.
Якщо жінок другої категорії досить багато, то третю категорію я б порівняв з огранованими, чистої води діамантами, що виблискують чарівним, магічним світлом, силу для якого дає, безумовно, риболовля.
Зазвичай це дружини в сім'ях із давно усталеними рибальськими традиціями, які постійно виїжджають із чоловіками на давно знайомі місця і знають про риболовлю та рибу практично все. Бувають серед них і самотні жінки, які з якихось причин втратили чоловіків-рибалок, але не уявляють без риболовлі подальшого життя.
Вивчивши рибальську справу, вони прекрасно відчувають зміни погоди, знають усі уловисті місця, давно знайшли свою "формулу клювання" і майже ніколи не бувають без риби. Таких одиниці, їх знають в обличчя, з ними шанобливо, на рівних вітаються поважні рибальські мужі, з ними радяться, що ловити, де і як ловити, до їхніх імен додають шанобливо-горде слово "рибалка": "Рибалка Соня", "тьотя Валя - Рибалка", "Галя Олексинська", "Ера та Герман Сухиничні", "Груня Бринська". Усі ці жінки улюблені й шановані серед тих, хто справді не уявляє собі життя без риболовлі та полювання.
І четверта категорія поважних жінок-рибалок - це "рибалки-бабусі" і навіть прабабусі. Так, не дивуйтеся, є й такі, яким далеко за 60, а то й за 70 років. Але ці бабусі не можуть жити без риболовлі, грибів та ягід, без спілкування з природою. На все літо вони виїжджають у глухі села, що стоять на берегах річок або озер. Інші вирушають на улюблені місця і стоять там облаштованими таборами з весни до глибокої осені. Великовікові діти, яким самим за 50 років, підвозять їм газові балони для плити, продукти, допомагають із побутовими умовами, а люди похилого віку насолоджуються красою природи, душевним спокоєм і улюбленим заняттям. Місто їм чуже, а тут вони знають кожну стежку, кущ, дерево, всі затони і ями на річці. На підгодованих місцях вони з успіхом ловлять лящів і язів, ставлять на щук жерлиці, а в проводку видобувають підуста і густеру. Пучки різних корисних трав, нитки сухих грибів, в'яленої риби, баночки з різним варенням прикрашають їхні нехитрі навіси від дощу. Люди похилого віку схожі на добрих чарівників, які, як у казці, доторкнувшись паличкою до мухомора, можуть перетворити його на білий гриб.
Птахи співають їм свої пісні в лісі, швидкі риби радують грою у воді. Вони пізнали і рибальський, і мисливський світ у всіх його прекрасних проявах. До них давно прийшла життєва мудрість. Мудрість пізнання людського буття, пізнання природи. Їхній діамант уже не дивує чарівною грою чітких граней. Вони побачили світ через цей магічний кристал, і він згорів для них у рибальських вогнищах на ранкових і вечірніх зорях і перетворився на вугілля, на попіл і попіл і став самою землею. Таких одиниці, і чоловіків, і жінок, вони мудреці природи, вони пізнали її до самої суті, про них складають легенди, вони йдуть у безсмертя, і багато поколінь пам'ятатимуть їхні імена.
